Вірші українською мовою

Хтось все життя з тобою в такт пройде, а інші - лиш до повороту.

Чув крики насмішки погрози

І скільки в людях не топись, в них щастя ти не віднайдеш!

Її голос, обійми її поцілунки. Її милі мрії і такі ніжні руки.

Ми не боялися кричати, хоч був це плач чи сміх в кіно.

Як в дитинстві, до серця стисни.

Скільки можна комусь догоджати!

Ти кожний день про неї згадувати будеш, про ту, що не веде себе як річ.

Я не мрію бути твоїм останнім

Не тільки від гаджетів - а й від людей.

В іншому столітті, на якійсь іншій планеті.

Проїздом ненадовго в цих краях…

Трохи заздрісно. Трохи сумно. Так, у кожного свій шлях та своя доля, але тіло пронизує струмінь.

Просто ти думав таких тьолок валом Просто ти думав що це неважливо

Що зійде ще сонце(і, справді, зійшло - пече). Що хтось покохає мене, мов вперше. Але покохала я (колір твоїх очей).

Не плакати наприкінці доброго сімейного фільму.

Уяви, цього всього могло б і не бути…

І ділити їх як бісектриси

А за усмішку і ту родимку на поясниці.

Щоб пригорнула, міцно обняла.

І чимось цілим нам не бути

Пам’ятаю кожну розбиту тобою склянку. Мене охоплював жаль і нестерпний осуд. Я хотів тоді іншу: ніжну, слухняну панянку.

Вір в бога молися дотримуйся посту

Поміж виру годин і буденних дрібниць

Говори з нею - із важливою, і з випадковою.

Кого бачу, заплющивши очі. Безперервно довго мовчала. Я і зараз про це не хочу.

На краще чи гірше не вкажуть слова.

Сміється рідко і дуже вразлива.

Вони не тямлять що робити.

До біса всі дієти, та чорт з тим. Якщо він цьомає всі твої шрами не трать хвилини, залишайся з ним.

Гадаєш що хтось тебе зробить щасливу. Мрієш про квіти та подарунки. Ще б мати велику і світлу квартиру.

Я тепер дуже вразлива, і щоб болі не було молю.

Я не хочу нікуди йти, бо все, що хочу - можу у тобі знайти.

Але повз мене трамваї, будинки, сади, алеї, але повз мене йдуть люди, які неважливі тепер, але скільки мені ще писати, аби забути тебе?

Я пробував. Справді. Не вийшло.

Не прошу я картини Моне. Що ж поробиш, так випала доля, мене втішить хороший сонет.

Пригадую вогник в дитячих очах. Я люблю тебе, дівчатко рідненьке. Частіше приходь у дорослих ночах.

Я згадую все що між нами було і мрію про те що ще буде

Дівчино, скажу тобі відверто, ти не ображайся за прямоту: Я люблю тебе таку уперту, отаку лукаву і просту.

З таким наївно-лагідним лицем З таким осінньо-жовтими ароматом І ніжками щодня з новим синцем

А ми усі: робота, дім, робота. І все частіш бува що поміж нас когось не стало. І в душі гризота.

Повторювати класиків - безглуздя, Кузьму переспівати - неможливо.

Я все робила так, як хочеш того ти, не чекала я від тебе зради, ти просто йди.

Може є десь і кращі за тебе дівчата

А він шукає щось в твоїх очах? Чи видно те, як він без тебе гине? Чи гинеш ти без нього повсякчас?

Тремтливим голосом казала, що все добре.

Біля неї усе стає гарним, і для неї пишуться вірші.

Занадто довго, чекала тут на тебе. І квіти, прошу більше не неси, бо в’януть швидко, як з тобою ми...

Хто серце вириває із грудей. Того, хто душу нашу губить, лишаючи одну серед чужих людей.

Чув крики насмішки погрози. Я знаю як холодне в жилах кров. Я знаю як течуть щоками сльози.

І не торкайся мого волосся. Ми, старшокласниці, коси не носим.

У той весняний день, що був, немов, малюнок.

Долаючи сімейні кризи. Не залишив не зник не втік. Терплю усі її капризи.

Алло, привіт. Ще пам’ятаєш? По голосу мене впізнаєш?

Не треба також пустих слів, вже краще - промовчи.

Нехай не згадують ніколи та ніде. Недарма ж кажуть «щастя любить тишу».

Нічого такого у ньому немає, звичайні очі, звичайний сміх.

Серед тисяч людей, серед тисяч думок і дощів. Я вдивлятимусь в тебе так щиро, так ніжно й глибоко. Аби ти тільки все зрозуміти зумів.

На обличчі спокій залиша. Та ніхто ніколи не побачить, як зривається на крик її душа.

Ні, це не робота день і ніч. Це коли вас не чекають вдома, не обіймуть - ось у чому річ

Та ви судите вперто обличчя і тіло. А у неї душа є. А у неї є серце.

Знаю в світі повно небезпек: може обпекти гаряча праска чи зі столу впасти повний глек.

І кожен день для Тебе був найкращим днем. Ти Диво, Янгол, не проста Людина.

Біжиш на роботу чи їдеш на пари десь вітер куйовдить волосся твоє десь сонце сміється до тебе крізь хмари

І знаєш, правильно робили хоч ти і думав, що це жарт.

Таку, яка б знала ціну почуттів й на поміч прийшла в злу хвилину.

Не обіцяв багато й не брехав. Він просто був в її житті присутній й за це нічого геть не вимагав.

Не за красиві форми, одяг, а за мою маленьку родимку на шиї.

І відповідь, мабуть, нелегко знайти. Для щастя потрібне взаємне кохання, людина з якою б весь світ обійти.

І зовсім не знала про що там писати. Але ті рими лилися просто з душі, моє серце про це не хотіло мовчати.

То відповім що так понад усе. Коли мене спитають пробачала? Скажу що пробачала геть усе.

Читає багато книг бо хоче постійно рости. В неділю спить трішки довше а так прокидається рано.

Про принцес, про чари й карети золоті, про те, що на небі є чарівні зірки. Тому що немає ні карет, ні принців на білім коні.

І кожен день живу, немов останній, бо він такий єдиний у житті.

Така красива і щемлива. А я то думав, ти небесна- а ти...а ти мов крига скресла

Якщо б до серця брала всі слова то мабуть би давно вже й посивіла.

Дівчинці хлопчик не дзвонить не пише. Дівчинку знову вкололи добряче. Дівчинка мала би стати сильніша.

У світі великих людей успішних, впливових, багатих. У морі великих ідей так важко себе відшукати.

Я дорослою не хочу бути. Розбуди мене тихенько рано, «Донечко, маленька!» - хочу я почути.

Які сміються до дітей, не мріють про розкішну віллу. Які недоліки свої знаходять сили визнавати.

Сильні люди ніколи не плачуть. Сильний людям не зле і ніколи не прикро.

Як теплого вітру миттєвий порив. Як першого снігу нетоптаний клаптик. Як всі ті слова що я їй говорив.

Чи вмієте радість узяти за руку?

Ось тобі очі. Слідкуй. Дивись. Тільки, будь ласка, ніколи - вниз.

Сьогодні знову перечитував листи, які ще в школі написала мені ти.

Випробувань від долі не боюсь. І не чекаю на велике диво. Та поруч з ним щаслива і сміюсь.

Чому ти снишся лиш мені? Чому так хочеться на небо? Чому кажу собі люби?

Можливо розлучають нас різні міста, та в будь-яку мить, коли буде непросто, зігрію тебе через стрічки листа.

Ти гармонійна, дивна і п’янка. Ти дуже вишукана, дивовижна, для когось в світі ти одна така!

Він залишав це лиш Богу одному на осуд, а сам дивився закохано, ніхто і тихо.

Складаюсь із гороскопів та інших небесних знаків. Він відвертався і думав-я ж їй взагалі ніхто. Для чого мені це слухати, навіщо мені це знати.

Гадаєш хтось тебе зробить щасливу. Мрієш про квіти та подарунки. Ще б мати велику і світлу квартиру.

Без усіх цих масок у сторіс. Коли станеш ти проти вітру й заспіваєш ласкаво вголос.

Чи я згодна на це, чи ні, бо нічого про тебе не знавши, закохаюся усі сні

Не жінка а мрія

Не треба чекати дня матері, день народження, чи, може, Різдва, щоб сказати вживу, не на камеру, «Я люблю тебе, рідна моя!»

Та ви судите вперто обличчя і тіло. А у неї душа є. А у неї є серце.

Вони будують теорії, ведуть діалоги, себто перечать один одному при нагоді.

Зустріти усі ювілеї забити нарешті на свій інста-блог і забути про всіх окрім неї